Читтагонг: місце, де утилізують кораблі

Читтагонг

Виявляється, 50% всіх кораблів, списаних на металобрухт, утилізуються в одному місті. Це Читтагонг, місто на березі Бенгальської затоки у Бангладеші і найвідоміше кладовище кораблів. Місцем для утилізації тут служить прибережна смуга довжиною понад 20 км. Щотижня до Читтагонгу потрапляють танкери, суховантажі, газовози, буксири, пороми, контейнеровози, пасажирські трансатлантичні лайнери, які спочатку перетворюються на брухт, а потім трансформуються у нові автомобілі, потяги, обладнання.

Чому саме Бангладеш?
Друга світова війна дала поштовх суднобудуванню. Після її закінчення пасажирські та вантажні судна активно будувалися не лише у розвинених країнах, але і в країнах, що розвивалися. Бурхливий підйом суднобудування вимагав все більшої кількості кольорового і чорного металу. Одночасно гостро постало питання, а куди, власне, подіти кораблі, які відпрацювали своє?

У нових кораблях знаходили втілення передові технології. Старі судна на їхньому тлі програвали у швидкості, безпеці, комфорті. Подальша їх експлуатація ставала нерентабельною, але і з утилізацією все було не так просто. В Європі утилізація техніки вимагає дотримання заходів безпеки, що робить процес демонтажу складним і дорогим. Ще до початку демонтажу потрібно скласти список небезпечних матеріалів і видалити їх заздалегідь. Насамперед мова йде про трюмні води, легкозаймисті пари, азбест. Ці технологічні операції повинні виконуватися у сухому доці.

У цивілізованих країнах керівники підприємств зобов’язані страхувати життя і здоров’я персоналу, видавати працівникам спецодяг і засоби захисту, контролювати умови праці. Через високі вимоги ціна брухту металу, одержуваного при демонтажі судів в Європі, Південній і Північній Америці, не виправдовує очікувань і невигідна судновласникам. Це основна причина, чому кораблі йдуть на утилізацію в далекий Бангладеш.

У Читтагонзі спочатку все було значно простіше і залишається таким донині. Вивіз кораблів з портів приписки не потрібен — вони йдуть у Південну Азію своїм ходом і викидаються на берег, де їх відразу починають «потрошити» місцеві робітники. Ніяких дорогих сухих доків, ніякої техніки безпеки. Робочі травмуються, потрапляючи під шматки металу, отруюються токсичними речовинами, отримують опіки при вибухах і пожежах, які є звичайним явищем. Загалом, демонтажем кораблів у Читтагонзі займаються 80 тисяч осіб. Багатьом з них по 10-15 років. За офіційною статистикою, щотижня на робочому місці гине як мінімум одна людина і одна людина отримує каліцтво. Через ці жертви утилізація на узбережжі обходиться у кілька разів дешевше, ніж на спеціалізованих підприємствах. Найчастіше, тут же приймають брухт чорних металів за цінами, про які в промислових центрах і не мріють.

Невипадково Читтагонг займає одне з перших місць по виробництву металопродукції в регіоні. В місті розташовано кілька сталеливарних заводів, які випускають переважно різноманітну арматуру для внутрішнього ринку і та країн Африки.

Як все починалося?
Звичайно, на планеті є безліч куточків, де населення готове працювати за копійки, але чому ж пощастило саме Читтагонгу? Розібратися з цим допоможе невеличкий екскурс в історію. У 60-х роках 20 століття, після сильного шторму, на мілину недалеко від Чіттагонгу море викинуло корабель під прапором Греції. Близько п’яти років грецькі судновласники намагалися звільнити від піщаних кайданів своє рухоме майно, але в підсумку махнули рукою і списали його в утиль. Ось тоді-то місцеві жителі й отримали перший досвід з переробки кораблів, а сталеливарні магнати зацікавилися цим видом брухту у Бангладеші.

Однак не всі судна знаходять свій останній прихисток в Читтагонзі. Винятком слугують ​​військові кораблі, які зазвичай утилізують батьківщині. Причин цьому багато. Це і військові секрети, і висока вартість високотехнологічного обладнання, яке часто використовується повторно.

Не дивно, що завдяки такій специфіці, Читтагонг — одне з найбрудніших міст у світі. Лише по вмісту свинцю гранично допустимі норми перевищені в 300 разів. Зовсім поруч живуть і робочі, які навіть не уявляють, за якими цінами приймають металобрухт в розвинених країнах. Їхня доля — різка кораблів ручними газовими пальниками з 7 години ранку до 11 години ночі за 1,5-2 долара.

Щороку у Читтагонзі демонтують до 250 різних суден, а прибуток від утилізації перевищує 1 мільярд доларів. Однак Бангладеш з них отримує лише третину. Решта — дохід власників бізнесу, які живуть у США, Німеччині, Норвегії тощо. Втім, екологічна катастрофа має локальний характер і не заважає Чіттагонгу бути головним туристичним центром країни.