Міфи про утилізацію батарейок (частина 1)

Старі батарейки

Мабуть, кожен з нас чув страшну правду про те, що використані батарейки руйнують планету. Що їх необхідно здавати у спеціальні місця, де вони належним чином утилізуються. Але насправді ситуація виглядає дещо інакше і сьогодні ми розкажемо, чому деякі з популярних тверджень про утилізацію батарейок, хибні.

Міф № 1. Батареї / акумулятори токсичні для навколишнього середовища, тому вимагають спеціальної процедури утилізації та переробки, як і лампи, що містять ртуть.

Якщо говорити відверто — токсичні види батарейок і акумуляторів існують. Але купити ви їх не зможете (навіть якщо дуже захочете). Тому серед батарейок і акумуляторів, які найчастіше потрапляють до пунктів прийому, токсичних майже не буває. Навіть якщо поставити собі за мету і знайти шкідливу батарейку (ртутну або кадмієву) вона залишиться непоміченою для переробного заводу, оскільки там справедливо вважають, що таких практично не існує.

Корені цього міфу йдуть сягають 1996-го року, коли у світі дійсно виготовляли ртутовмісні батарейки (у СРСР їх не було, але на Заході це був основний тип побутових батарейок), а домінуючим типом побутових акумуляторів були кадмієві. З 1996-го року виробництво обох типів припинили, а з 2009-го — взагалі заборонили. Ртутна амальгама використовувалася у ранніх версіях алкалінових батарейок для компенсації їх недосконалості. Втім, після 1990-го року процес виготовлення батарейок вдалося поліпшити настільки, що амальгама більше не знадобилася.

Схожа історія і з кадмієвими акумуляторами, яких витіснили дешевші та продуктивніші метал-гідридні (NiMH). Автомобільні акумулятори зі свинцем ніхто в сміття не викидає, бо за них можна отримати непогані гроші. Тож якщо ви прийдете до пункту прийому батарейок і перевірите вміст контейнерів — то не знайдете ані свинцевих, ані кадмієвих, ані ртутних екземплярів.

Міф №2. «Усі види батарейок і акумуляторів які потрапляють до пунктів прийому, переробляються»

Насправді переробляються лише батарейки 1-2 типу (сольові / алкалінові батарейки та NiMH акумулятори). Решту типів (зокрема літієві) відсортовують та вивозять на полігон. Цікаво, що інші компоненти батарейок (залізо, цинк, марганець, нікель і калій) не лише не завдають шкоди, а навпаки… корисні для ґрунту, оскільки дефіцит цих елементів у землі негативно впливає на рослини.

Міф №3 «З батарейок, які потрапили на переробний завод, роблять нові або взагалі інші товари.»

Насправді батарейки переробляють у суспензію / рідину, яка потім продається аграріям. Фермери купують на хіміко-металургійних комбінатах залізо, цинк, марганець, нікель, калій. Тож якщо завод з переробки запропонує конкурентну ціну — фермери куплять ті ж компоненти, але з батарейок. До 1990-х років фермери купували цинк, бор, залізо у формі мінеральних сполук (солей або оксидів) для посипання ґрунту. У 2000-х роках хімічна промисловість освоїла розчинні хелати цинку, заліза, марганцю та міді. Це дозволило в рази зменшити витрати для аграріїв, оскільки «розприскувати метали» виявилося значно дешевше, ніж закопувати оксиди цинку або марганцю в землю.