Що необхідно знати про перевірку металобрухту на радіоактивність?

Для працівників пункту прийому металобрухту перевірка сировини на радіоактивність, поряд із її сортуванням та очищенням від неметалевих домішок, є обов’язковою. Причому робити її слід тричі: під час прийому брухту в спеціалізованому пункті, одразу після його очищення і сортування і нарешті безпосередньо перед реалізацією. Важливість перевірки металобрухту на радіоактивність очевидна: мова йде про безпеку та життя людей, які працюють на металургійному виробництві і нерідко користуються продукцією з вторинної сировини. Важливо пам’ятати, що в процесі переробки (переплавки) металу його радіаційний фон залишається незмінним, а потужність випромінювання не знижується.

Деякі категорії металобрухту, навіть якщо вони потрапили до пункту прийому не з радіаційно забруднених територій, перевіряються обов’язково. Це окремі компоненти пристроїв (шкали, тумблери, фотодіоди, вимірювальні ланцюги тощо), поверхні трубопроводів, які використовувались на великій глибині, свинцеві вироби та військовий брухт. Щодо самої перевірки на радіоактивність, то вона здійснюється у два етапи: спочатку перевіряють весь металобрухт в партії, а потім аналогічній, але ретельнішій оцінці піддається відібрана партія, за результатами якої складається санітарно-епідеміологічний висновок. Такі ж умови діють і стосовно сировини, яка транзитом відправляється на металургійні підприємства.

В ході перевірки металобрухту, в першу чергу, визначається наявність потоку гамма-випромінювання. Його потужність розраховується на кілограм живої ваги людини та вимірюється в одиницях мілізіверт (мЗв) або мікрозіверт (мкЗв) на годину. При вхідному контролі загальний рівень гамма-випромінювання не повинен перевищувати встановлених норм: для загальної партії — трохи більше ніж 2500 мЗв, для локальної — не більше 50000 мЗв. При перевищенні цих показників партію брухту не приймають і негайно відправляють на спеціалізовані пункти дезактиваційної обробки.

Сьогодні існує чимало пристроїв, покликаних перевіряти металобрухт на радіоактивність. Це і спеціалізовані пошукові станції, за допомогою яких можна встановити наявність / відсутність радіаційного забруднення партії металобрухту в цілому, і радіометри, здатні оцінювати направлене випромінювання, і багатофункціональні прилади, які визначають щільність потоку радіоактивного випромінювання та його напрямок, і, нарешті, дозиметри, які визначають рівень випромінювання гамма-частинок. Останні використовуються найчастіше і бувають двох видів: стаціонарні та переносні.

Стаціонарні пристрої, як правило, розміщуються при в’їзді на майданчик, де сортують і переробляють вторинну сировину. Вони працюють безперервно протягом тривалого часу і дистанційно контролюють потоки радіоактивного випромінювання, сповіщаючи про перевищення безпечного рівня за допомогою сигналізації. Цей спосіб перевірки доволі ефективний на великих переробних підприємствах, які щодня стикаються з великими об’ємами металобрухту. Переносні радіометри або дозиметри, у свою чергу, потрібні для оцінки невеликих партій брухту, які можна розмістити на спеціальних контрольних майданчиках.