Огляд технологій порізки металобрухту

На сьогоднішній день мало хто ставить під сумнів доцільність попередньої обробки металобрухту. Завдяки їй не лише полегшується подальше сортування сировини, а й звільняється чимало місця на приймальному майданчику. При цьому вибір технології та обладнання для порізки лому диктується габаритами уживаних виробів, доступністю і мобільністю техніки, а також розмірами фрагментів, які підлягають утилізації.

Найпоширенішими способами попередньої обробки брухту у стаціонарних пунктах прийому є: різка із застосуванням методів пластичного деформування (для цього, як правило, використовують ножиці алігаторного типу, рідше — комбіновані прес-ножиці); різка високоенергетичними способами, серед яких найбільшою популярністю користується електродугова обробка; різка плазмою та повітряно-полум’яна різка на машинам портального типу; різка водним струменем високого тиску (гідроабразивна порізка); механічна різка пилами Геллера, фрикційними пилами або обробка на стрічкопильних верстатах.

Різка брухту із застосуванням прес-ножиць вважається найбільш прогресивним і високопродуктивним методом обробки. У цьому випадку фрагмент сталевого брухту розташовують і фіксують у робочому просторі алігаторних ножиць. Після цього ножиці вмикають, і ножами, які жорстко встановлені на їхній робочій кромці, розрізають метал на дрібніші частини. Зазор між рухомим і нерухомим ножами (нерухомий ніж встановлюється на столі ножиць) може регулюватися в залежності від міцності металу: для крихких він зменшується, а для міцніших, навпаки, збільшується. Що стосується скрапних ножиць, то вони оснащені жорсткими муфтами, які не вимагають використання стисненого повітря. Тому при належній вологоізоляції вони можуть працювати навіть на відкритих майданчиках.

Плазмова різка застосовується для різання великогабаритного сталевого брухту, особливо з високовуглецевих і високолегованих сталей, а також для брухту з нержавіючої сталі. Рівномірна порізка із подальшим відокремленням однієї частини утилізованого вузла від іншої відбувається завдяки високій температурі, яка утворюється в електродузі. Плазма виникає внаслідок впливу на метал електричного заряду великої потужності. Температура при цьому досягає 5000 … 60000 градусів по Цельсію, що забезпечує ефективну порізку металу. Якщо фрагменти металобрухту не бажано деформувати, в пунктах прийому застосовують технологію різання водним струменем, при якій температура різки практично не підвищується. Завдяки цьому на виробах не виникають оплавлені краї і не утворюються жолоби. Найменш продуктивною на сьогодні вважається технологія механічної порізки, при використанні якої утворюється чимало стружки (іноді — до 15 … 20% від загальної маси металобрухту), яку, в свою чергу, необхідно утилізувати.

Варто відзначити, що процес попередньої обробки металобрухту у пунктах прийому і на демонтованих об’єктах відрізняється. Справа в тому, що особливо великі вузли і деталі техніки, які підлягають демонтажу, незручно транспортувати до пунктів прийому. У таких випадках порізку проводять безпосередньо на об’єкті. Для цього використовують наступні технології: різку гідравлічними переносними ножицями, порізку газокисневими різаками або порізку болгарками.

У першому випадку застосовується переносне обладнання, яке включає в себе важільні ножиці, які можуть працювати від гідросистеми будь-якого великовантажного автомобіля. Вони схожі з алігаторними, але додатково обладнані спеціальними захватами, які збільшують тертя і знижують рухливість фрагмента під час обробки. Також гідравлічні ножиці забезпечують найбільш точний демонтаж брухту. При відсутності таких ножиць часто застосовують газокисневі різаки. Їх не можна використовувати при розбиранні завалів, але в інших випадках, коли не потрібна висока якість порізки металу, вони доволі ефективні. Плюс до всього газокисневі різаки доволі компактні, але їх рекомендовано використовувати в місцях, де немає джерел відкритого полум’я і вибухонебезпечних предметів.