Брухт електродвигунів: особливості підготовки та прийому

За своєю будовою електродвигуни схожі з генераторами. У основі їхньої конструкції також лежить феромагнітний сердечник, який зазвичай виготовляють із листової електротехнічної сталі та провідникової обмотки. Середній термін служби електродвигунів cкладає приблизно 10 років, проте ця цифра часто залежить від низки чинників. Наприклад, від температури навколишнього середовища. Якщо вона буде вищою за 40 градусів, зношування електродвигуна істотно прискориться. Ще один важливий фактор — інтенсивність експлуатації. Регулярні перевантаження та перебої із струмом негативно впливають на роботу електродвигунів та суттєво скорочують їхній життєвий цикл.

Варто відзначити, що прийом старих електродвигунів, як і решти видів брухту чорних і кольорових металів, має свої особливості. Найперша з них полягає в тому, що вони містять у своєму складі різноманітні метали (мідь, чавун, електросталь), а значить здавати їх за ціною брухту чормету нераціонально — потрібна певна підготовка. Крім того, електродвигуни, які підлягають здачі в лом, відрізняються за своєю потужністю, габаритами і типом. Наприклад, за розмірами такі пристрої можна поділити на дрібні (потужністю до 3 кВт), середні (потужністю до 10 кВт) і більші. Також різняться електродвигуни і за способом живлення (постійний чи змінний струм).

Існує кілька методів попередньої підготовки двигунів до здачі в пункт прийому металобрухту. Найпростішим вважається розтин корпусу, відділення статора від ротора і подальше сортування деталей. Приблизна схема розбору двигуна виглядає наступним чином: знімається кришка, послаблюються і витягуються всі кріпильні деталі; знімаються підшипники;виймається ротор; демонтується задня кришка і знімається вал; виконується розпаювання всіх з’єднань, після чого витягується обмотка.

Розібравши електродвигун на складові, можна визначити і вміст кольорових металів у ньому. Для цього достатньо зважити фрагменти сталевого і чавунного лиття, алюмінієвих та мідних складових. Але перед цим необхідно очистити їх від решти матеріалів (гуми, пластику, залишків ізоляції). У пунктах прийому металобрухту цю процедуру виконують за допомогою промислових пилосмоків. Часто, для визначення кількості міді у складових електродвигуна, фахівці застосовують метод спектроскопічного сортування із використанням лазерної емісії. У цьому випадку імпульс лазерного випромінювання направляється на поверхню мідної пластини, і, відбиваючись від неї, вловлюється спектральним датчиком. Той, у свою чергу, по довжині хвилі визначає марку міді та її вміст у досліджуваному фрагменті. Слід зауважити, що цей метод придатний лише тоді, коли фрагменти, які містять мідь, знаходяться в чистому стані, не пофарбовані, а також не мають інших поверхневих забруднень. Орієнтовно кількість міді в електродвигуні можна визначити і за його потужністю. Схема наступна: у електродвигунах потужністю до 1 кВт міститься приблизно 1,5 — 2 кг міді, до 2,5 кВт — 2,5-3,5 кг, до 4 кВт — 3,5-4 кг, до 10 кВт — 5-8 кг, до 20 кВт — 10-13 кг, до 30 кВт — 14-20 кг, до 50 кВт — 20-28 кг.

Нерідко ціна на брухт електродвигунів залежить від їхньої кількості та обсягу робіт, пов’язаних із дробленням корпусу пристрою та сортуванням його фрагментів. Якщо двигунів багато, найліпшим варіантом їхньої підготовки до здачі в пункт прийому буде простий поділ на чавун (корпус) та мідь (обмотка).