Як сучасні гаджети можуть стати джерелом цінних металів?

Цінність старих смартфонів з кожним роком зростає, оскільки ми вичерпуємо запаси золота, платини, міді та інших елементів у земній корі. Про це повідомляє інтернет-видання Tech Today із посиланням на ВВС.

На сьогоднішній день чимало виробників та експертів задаються питанням: «Як видобувати метали із старих гаджетів для їх повторного використання?» Щоб зрозуміти всю актуальність цієї проблеми варто звернутися до звичайних цифр. Наприклад, середьностатистичний смартфон містить близько 0,034 грамів золота, 0,34 г – срібла, 0,015 г паладія та близько 0,001 г платини. А ще в ньому є 25 грамів алюмінію та майже 15 грамів міді. На перший погляд це доволі незначні цифри, якби не масштаб. Зокрема, в тонні айфонів у 300 разів більше золота, ніж в тонні золотої руди. А тонна мобільників містить у 6,5 разів більше срібла, ніж тонна срібної руди.

Варто відзначити, що крім дорогоцінних, але поширених металів, смартфони містять і рідкоземельні елементи. Деякі з них, наприклад лантан, тербій, неодим, гадоліній, розпорошені в земній корі та не існують у вигляді родовищ, через що їх дуже складно добувати, а економічна вартість цього процесу доволі висока.

Сьогодні на планеті понад два мільярди людей мають смартфони, а заміна старого девайсу на новий відбувається ледь не щороку. Так, старі телефони опиняються у шухляді або на смітнику і лише 10% пристроїв потрапляє на переробку. Якби цей процент був вищим, уживані смартфони стали б доволі вигідним джерелом сировини. Зокрема, один мільйон гаджетів може дати близько 16 тонн міді, 350 кг срібла, 34 кг золота та 15 кг паладію.

Сьогодні чи не найголовнішою проблемою ефективної утилізації старих гаджетів є відсутність безпечного та економічно вигідного способу видобувати матеріали з чіпів, екранів та корпусів. Переважна більшість так званого e-сміття потрапляє до Китаю чи Африки, де його вручну за копійки утилізують низькооплачувані робітники та діти. Так відбувається тому, що переробка гаджетів у високорозвинених країнах економічно невигідна. Зокрема, в Австралії для цього використовують промислову плавку, яка окрім того, що є дороговартісною, ще й шкодить навколишньому середовищу.

Масштаби проблеми настільки великі, що в Кот-д’Івуарі, одному з тіньових центрів переробки e-відходів, електронні компоненти та інше сміття плавають на поверхні місцевих водойм, отруюючи все навколо. А в китайському місті Гуйю, яке вважається чи найбільшим звалищем електронних відходів у світі, первинна переробка таких відходів викликає проблеми зі здоров’ям у мешканців, отруюючи ґрунт, річки та повітря токсичними елементами.

На думку експертів, одним із шляхів вирішення цієї проблеми є зміна поведінки споживачів, у яких немає нагальної потреби змінювати девайси так часто. Водночас це йде врозріз із економічною політикою великих корпорацій, заснованої на перевиробництві та масовому споживанні. Ще одним варіантом, на думку вчених Університету Нового Південного Уельсу, є поява мікрофабрик по утилізації електронних відходів. Вони мають бути в кожному місті та повинні безпечно виокремлювати цінні метали з девайсів. Окрім цього, такі підприємства повинні бути високоавтоматизованими, щоб звести взаємодію людей із токсичними речовинами до мінімуму. Врешті уся фабрика має бути доволі компактною і не перевищувати за розмірами звичайний морський контейнер.